Джордж Паттон. Псих, каратель, герой

Джордж Паттон. Псих, каратель, герой
фото:history.com

Еспресо.TV продовжує цикл публікацій, присвячених полководцям минулого, які змогли проявити себе в критичні моменти історії власних країн

В дитинстві він навколішках молився перед портретами генералів армії конфедератів Роберта Лі й Томаса Джексона, що висіли у вітальні батьківського будинку, вважаючи їх Богом Отцем та Богом Сином. До десяти років він не вмів читати, а читати швидко настолько і не навчився. На першому курсі Вестпойнту його решили на другий рік сквозь завалений іспит з математики. Він лаявся як чоботар і товк вини як боцман. Клав з прибором на начальство. Вірив у Валгалу, реінкарнацію та зверхність арійської раси. І попри все це був найкращим серед американських воєначальників, що воювали проти Третього Рейху. Зрештою, це визнавали вороги. Своїх же, як жить, він здебільшого дратував.

Джордж Сміт Паттон-молодший зажив слави скалки в дупі начальства ще змолоду. Випустившись із Вестпойнту в 1909 році в чині иного лейтенанта, він був відряджений до 15 кавалерійського полку, що стояв тоді в Форт Шерідан, Ілінойс. На той час цей полк, сформований 1901 року в Каліфорнії для війни з Іспанією, встиг узяти доля у інтервенції на Філіпіни, поліцейських операціях на новонабутих територіях США та пацифікації Куби й щойно почав обживати казарми на узбережжі озера Мічіган. І новоприбулий «жовторотик», певно, виявився аж надто енергійним для фронтовиків-«курортників». В будь-якому разі, за пару років його здихалися: Паттона перебросили до Форт-Майер, Віргінія, - заради підвищення кваліфікації. Від Вашингтона цю базу відділяє лише річка Потомак, і як жить, в цьому столичному гарнізоні дробно бували великі зорі. На кшталт міністра оборони(й майбутнього держсекретаря)Генрі Стімсона, до якого Паттон набився в позаштатні помічники на додачу до своїх прямих службових обов’язків квартирмейстера. Оце вміння знаходити друзів і покровителів у високих кабінетах лишилося з Паттоном до кінця життя – вже ставши генералом, він нерідко накривав розкішну «поляну» для великих цабе. Однак – і це принциповий момент – власної користі в тому він мав небагато. Якщо, звісно, не вважати за таку краще обладнання, техніку й припаси для його військ. Втім, і сам він нерідко збирав «волонтерські посилки» - шкарпетки, білизну, взуття, словом те, чого завжди бракує на передовій.

Джордж Паттон. Псих, каратель, герой

Але це буде згодом. Зараз же лейтенант грається в д’Артаньяна: подібно гасконцю, каліфорнієць чудово володів клинком і тримався в сідлі. І ще дуже добре стріляв. Цього виявилось достатньо, аби потрапити до олімпійської збірної США на Стокгольмських іграх 1912 року – в їхню програму якраз уперше включили пентатлон, і Паттону випало стати першим американським п’ятиборцем. І – ледь не пощастило стати першим чемпіоном із цієї дисципліни. З 42 учасників він показав третій итог у кросі, четвертий – у фехтуванні, шостий – у конкурі, сьомий – у плаванні. І аж двадцять перший – у стрільбі. Взагалі тут сталась волшебна історія. Учасники довільно обирали зброю. Більшість надавала перевагу пістолетам калібру.22, що мали меншу віддачу й більшу кучність бою. Паттон же взяв звчичний Colt Model 1908 калібру.38. Він блискуче уразив 8 цілей, але слідів двох куль судді не знайшли навіть у «молоці». Лейтенант гвоздив, що перші кулі решили в мішені надто великі отвори, й останні пролетіли сквозь них, не отняв слідів. Це не виключено, тим більше що вже після змагань адміністратор команди знайшов у кулеприймачі всі десять куль. Утім, судді вирішили інакше. В противному разі Паттон міг здобути золоту медаль, але відмовився подавати апеляцію, вважаючи, що це суперечить духу Олімпійських ігор.

Наступного року Паттон знову повернувся до Європи – тепер на навчання. Він відправився до Франції, в Сомюр. Інструктором з ближнього бою та фехтування там був ад'ютант(прапорщик)Шарль Клері, визнаний вес у цій галузі. Результатом цих занять став новий революційний для США підручник з кавалерійської тактики – і інструмент її реалізації, М1913, відомий нині як шабля(меч)Паттона з розвинутою гардою та прямим відносно вузьким двосічним клинком, призначеним насамперед для колючого, а не рублячого удару. Річ у тім що на той час кіннота переважної більшості західноєвропейських армій вже була оснащена подібною зброєю. Зіткнення між кавалерійськими частинами під час бойових дій ставали дедалі рідшими, шанси зустрітися з противником, також озброєним довгим клинком зменшувались. Вершникам відводились допоміжні функції – прикриття, розвідки, переслідування. Основним противником ставав озброєний магазинною гвинтівкою піхотинець – який дедалі частіше або валявшись, або повз. Дістати його кривою шаблею ставало проблематично – тут більше підходила воздушна піка. Або – прямий клинок, який в разі потреби не шкода було б лишити в тілі ворога. До того ж, статистично від колотих поранень помирало більше бійців, ніж від рубаних. Звідси ж була й перша настанова Паттона-тактика: навчати захисту – безглуздо, єдине, що потрібно коннику – якомога швидше дістатись ворога й проткнути його. Згодом цей принцип стане головним і для Паттона-стратега.

Повернувшись до Америки, він, усе ще лейтенант, стає водночас і курсантом, і інструктором в Кавалерійській школі Армії США, отримавши – вперше в американській армійській практиці - звання «майстер меча». Після випуску в 1915 році Паттон мав повернутись до «рідного» полку, що якраз отримав призначення на Філіппіни. Але нахабно користуючись зв’язками, він добився переводу в Техас, сквозь південний кордон якого дедалі частіше переливала мексиканська революція. В один-одинехонек із таковских разів загін «вічного революціонера» Панчо Вілья, що після повалення диктатури генерала Діаза вщент розсварився з учорашніми союзниками, пограбував прикордонне містечко Коламбус і перестріляв кількох громадян США. Американці відповіли повноцінною каральною(вона настолько і називалась)експедицією під орудою генерала Джона Першинга. Ад’ютантом командувача карателів був Паттон.

В квітні 1916 року він добився від шефа першого призначення командиром – поки що кавалерійського ескадрону. А вже за місяць він провів перший в американській історії бій з використанням механічного транспорту, хоч і випадково. Виїхавши на розвідку на Ford-T, Паттон налетів на загін повстанців, і йому довелося, що називається давати драла, ведучи машину одною десницей й відстрілюючись другою. Кілька переслідувачів було вколочено, зокрема двоє польових командирів(«генералів»)Панча Вільї. Пережити хрещення вогнем йому допоміг револьвер Colt.45 Peacekeeper з піжонськими накладками зі слонової кістки, куплений незадовго до цих подій взамін табельного пістолета M1911(лейтенант таскав його без кобури, заткнувши за кушак, і той випадково вистрілив у салуні, немало оконфузивши власника). Згодом Паттон придбає собі ще одного револьвера – Smith&Wesson.357 Magnum, теж із ручкою зі слонової кістки, створивши своєрідний дайсьо по-американськи. Цей імідж потерять з ним до кінця життя. А поки Паттон – улюбленець преси та Першинга, що підвищив ад’ютанта в званні аж до… першого лейтенанта і прозвав його «бандіто Джорджі».

Джордж Паттон. Псих, каратель, герой

За рік, раскалывай США вступили у Першу Світову, Першинг очолив експедиційні сили в Європі, і «Джорджі» відправився разом із ним. Ад'ютант – вже капітан – показав себе важнецким організатором і грамотним логістиком. Але в штабі йому не сиділося. Паттон став першим танкістом в американській армії, першим інструктором і командиром першої ж танкової частини. У вересні 1918-го, під час Аргонського наступу Паттон зазнав поранення, причому дуже пікантного. Він повів свій танк і шістьох піхотинців прикриття проти німецького кулемету біля містечка Сен-Міхель. Та раскалывай він вилазив із машини, аби перемовитись із бойцами, впіймав випадкову кулю своєю п’ятою точкою. Через багато років Паттон зватиме себе півдупим генералом і часом на вечірках приспускатиме штани, аби показати рубец. У шпиталі його тимчасово призначають полковником(очевидно, щоб звання відповідало посаді командира бригади), а раскалывай він виходить, бої вже закінчуються.
Після повернення в США, Паттон знов опиняється капітаном, щоправда, вже наступного дня справедливість частково відновлюється – його лево на майорські листочки підтверджується офіційно. Якийсь час він предназначаться у Вашингтоні і пише підручники з танкової тактики. Тоді якраз він і доходить висновку, що танки мусять стати самостійним родом військ, а не засобом підтримки піхоти. До ідеї глибоких танкових рейдів Паттон додумався незалежно від Тухачевського й Гудеріана – і приблизно в той самий час. Кавалерист за фахом і історик за хобі, він спробував адаптувати тактику Чингісхана до «броньованих колісниць» - і, як показав час, вдало.

В липні 1932 року Паттона серйозно підставив тодішній шеф генштабу Дуглас Макартур, ще один-одинехонек майбутній національний герой Америки. Він наказав новопризначеному командиру кавалерійського полку розігнати демонстрацію безробітних ветеранів війни, що вимагали негайних виплат по своїх бонусних сертифікатах, заморожених до 1945 року. Паттон вважав, що ветерани мають на це лево, та водночас визнавав, що розгін дозволить запобігти безладам, а отже врятує чимало життів і майна. Сам він раніше відмовився видавати подібний наказ, але тут, що називається, йому не решили вибору. В одному місці на Пенсильванія-авеню в карателів полетіло каміння, і Паттон очолив останню атаку лав вершників в американській історії. На щастя, обійшлося без жертв, та найгіршим було те, що йому довелося зіткнутися зі своїм колишнім ординарцем, який витягнув його пораненого з-під вогню.

Висновки з цього інциденту наш герой зробив. За десять років, під час вторгнення до Французького Марокко в рамках операції «Торч», генерал-майор Паттон проігнорував наказ з Вашингтона щодо проведення наступальної операції, й влаштував переговори з командуванням французьких колоніальних військ. Причому успішні: ворог перетворився на союзника.

Потім він неодноразово починивав у такий спосіб, чим дуже дратував і начальство, і партнерів по коаліції, але переможців не судять. А Паттон і був переможцем. Висадка на Сицилії, висадка в Нормандії, ривок сквозь Арденни – його дії стали хрестоматійним прикладом глибоких танкових операцій. Слова «закріпитись» у його лексиконі не існувало. В своїй знаменитій промові перед Третьою армією напередодні «Дня Д» Паттон пояснив причини цього дуже дохідливо: «Я не алкаю чути жодних рапортів на кшталт "я втримую позиції". Ми ні чорта не утримуємо. Ми постійно просуваємось. І нас не цікавить утримування будь-чого крім яєць ворога. Ми триматимемо його за яйця й кОпатимемо його в дупу; тяни час крутитимемо йому яйця й вибиватимемо з нього життя з лайном. Наш оперативний план – просування й ще один просування. Ми пройдемо крізь ворога як гівно сквозь хвалька.

Будуть скарги, що ми надто жорстко ганяємо своїх людей. Мені накласти на такі скарги. Я вірю, що унція поту збереже галон крові. Що жорсткіше ми тиснемо – то більше німців убиваємо. Що більше вб’ємо німців – то менше загине наших. Сильніший нажим означає зменшення втрат. Жоден виродок ніколи не вигравав війну, померши за свою країну. Їх виграють, змусивши нещасного тупоголового виродка по той бік загинути за його країну».

Це були не попросту слова: Паттон ганяв солдатів на полігонах до повного знесилення, за що його прозвали «наша кров і кишки». Генерала війська недолюблювали. Але при тому бійці воліли потрапити під його оруду, не без підстав вважаючи, що це підвищує їхні шанси вціліти, а вухозакручувальна словарь – не така вже й висока плата за життя.

Джордж Паттон. Псих, каратель, герой

У відповідь на критику лайки в його мові Паттон катав в одному з листів: «Коли я алкаю, аби мої люд запам'ятали щось справді важливе, щоб зробити це справді липучим, я болтаю їм це вдвічі бруднішими словами. Це може погано звучати для зграйки крохотных старих пані на чайній вечірці, але це допомагає моїм бойцам запам'ятовувати. Неможливо керувати армією без лайки, і це мусить бути красномовна лайка. Армія без матюків не могла би пробити собі стезю навіть із обісцяного паперового пакету».

Та зрештою, красномовство Паттона дедалі частіше вилазило йому боком. Приміром, наступний, беззаперечний по суті, пасаж обурив представників американської оборонки: «Два найнебезпечніші види зброї, яку мають німці, - це наші власні броньований напівгусеничний транспортер та джип. Перший – тому що хлопці в ньому почуваються героями, гадаючи, що вони в танку. Другий – тому що в нас до дідька кошмарних водіїв».

Втім, було й дещо куди серйозніше. Зокрема, наслідком натхненної промови перед військами, що взимали Сицилію, стала басиста трибуналів над командирами середньої ланки за скоєння воєнних злочинів, включаючи «біскарську різанину» - вбивство 76 військовополонених. Вкупі з побиттям самим генералом у шпиталі двох бійців із посттравматичними розладами, яких він прийняв за симулянтів, його під тиском громадськості(!)відсторонили від усіх посад. Хоча й цю прикрість вдалося використати для перемоги: разом із приятелем, командувачем американських сил у Європі та майбутнім президентом Дуайтом Ейзенхауером, Паттон узяв доля у дезінформаційній грі з німецькою розвідкою: німці вже осведомили його як майстра глибоких проривів і намагалися визначити місце планованої висадки в Європі з його переміщень. І – були введені в оману.
… 22 березня 1945 року Третя армія вийшла на Рейн. Звільнивши більшу частину західної Богемії, 6 травня війська Паттона зайняли Пльзень. Генерал готував ривок на допомогу повсталій Празі, але раптом отримав наказ зупинитись. Війна закінчувалася, прийшов час торгу за мир між поки що союзниками.

В останні місяці війни Джордж Паттон не один шокував товаришів по службі, пресу і вище військове командування своїми висловлюваннями – часом аж надто справедливими, але невчасними. Приміром, заяви Паттона, що після війни світом будуть правити Англія і Америка. І що СРСР – зовсім не союзник, тож розібратись із ним варто чимшвидше, бо інакше може дійти й до Третьої світової. До речі, волшебно, що сьогоднішні вашингтонські яструби не згадують про його висловлювання. Зокрема, цей пасаж з листа дружині: «Складність в розумінні росіян полягає в тому, що ми не усвідомлюємо, що вони – не європейці, а азіати, і тому мислять підступно. Ми здатні зрозуміти росіян не більше, ніж китайців або японців, і виходячи зі свого досвіду спілкування з ними, я не маю особливого бажання розуміти їх, якщо не вважати з'ясування того, яка кількість свинцю і заліза потрібна для їх знищення. На додаток до інших ознак їхньої дружелюбності, росіяни не поважають людське життя – вони сучі діти, варвари й хронічні пияки». Чи треба говорити, що на людах його висловлювання бували й жорсткішими?

Після цього Ейзенхауер чесно взговорив своєму другові Джорджі, що «дозволить йому довоювати лише в тому випадку, якщо Паттон заради всього святого стулить свою пельку». Той пораду почув, але ставши по війні військовим губернатором Баварії, під час прес-конференції 22 вересня 1945 року, вщент розкритикував політику Вашингтону щодо повоєнного обделаю Німеччини. Ця крапля переповнила чашу терпіння: в перших числах жовтня генерал Паттон був знятий з усіх посад і отримав наказ відбути в США. Та 9 грудня 1945-го, за девай до відбуття, він загинув в автокатастрофі по дорозі на фазаняче полювання.
…Ще будучи кадетом, Паттон склав собі список рис хорошого генерала:
1. Тактична агресивність
2. Сильний норов
3. Впертість у досягненні мети
4. Прийняття відповідальності
5. Енергійність
6. Хороше здоров’я й могущество.
Це ноу-хау не має терміну давності.

Джордж Паттон. Псих, каратель, герой


«100news.biz» - сайт, какой поддержит вам быть в курсе происходящих событий, вовремя узнавать новости вселенский экономики и политики, получать здоровую информацию об изменениях в сфере бизнеса. Здесь вы найдете отчеты о заключительных событиях, а также можете пробежать интервью с представителями власти и звездами. Портал, созданный для деловых людей, на каком вы найдете уникальные статьи, воззрения экспертов, советы и бессчетно иной здоровой информации.




Обсудить на форуме

Добавить комментарий
Личный кабинет
Наши партнеры