28 нояМИР

Борис Тарасюк: «Ніхто в НАТО не мріє про те, щоб воювати з росіянами за Україну»

Борис Тарасюк: «Ніхто в НАТО не мріє про те, щоб воювати з росіянами за Україну»

Відомий український політик та дипломат, колишній міністр закордонних справ України, народний депутат, член президії політичної партії «ВО «Батьківщина» Борис Тарасюк розповів про війну з Росією, Мінські домовленості, про страх назвати АТО війною, українсько-польські відносини, про божевільні плани Кремля і побоювання НАТО.


- Йде війна між Радянським Союзом та фашистською Німеччиною, а поїзд Берлін-Москва курсує між столицями ворожих держав... Це я таку аналогію провів щодо нинішньої ситуації у війні з Росією. Це нормально?


- Я продовжу цю лінію абсурду. Йде війна, а товарообіг з Росією збільшується на 37%. Хіба це нормально? Деякі підприємства військово-промислового комплексу продовжують кооперацію з російськими підприємствами. Звичайно, це ненормально. Йде війна, а в нас функціонують філії російських банків. Питання дуже серйозне: немає цілісної державної політики щодо агресора.


Ще донедавна тривала кооперація в галузі ракетних технологій, літакобудування. Це абсолютно неприйнятно з огляду на війну, яку Росія розв'язала проти України.


Мене ще більше дивує, коли говорять, що запровадження візового режиму з Росією негативно позначиться на інтересах близько чотирьох мільйонів українців, які поїхали в РФ, зокрема на заробітки. Скажіть, які їхні інтереси держава Україна повинна враховувати у війні з агресором? Тут кожен громадянин повинен робити вибір й визначитися, де він має бути під час війни.


- Чому не розірвано дипломатичні відносини з Російською Федерацією?


- Була спроба, але проти цього виступило Міністерство закордонних справ. Я особисто в комітеті в закордонних справах Верховної Ради підтримував пропозицію низки депутатів про розірвання дипломатичних відносин, але МЗС заперечило. Дивно, що це міністерство не виступило проти низки абсурдних на сьогодні положень базового українсько-російського Договору про дружбу. Бо були радикальні пропозиції, була ідея взагалі денонсувати його. Договір було укладено 1997 року, але перша його стаття, нагадаю, говорить про те, що Україна і Росія засновують свої відносини на стратегічному партнерстві та співпраці.


Я вніс законопроект, який передбачав призупинення дії цієї та низки інших статей. Усього їх вісім. Це,зокрема, положення про співпрацю у військово-промисловій сфері, про обмін інформацією прикордонних служб. Як «обмінюються інформацією» з боку Росії, ми знаємо: вбивають наших прикордонників. Є низка таких самих абсурдних положень цього договору, і я хотів скасувати дію цих статей. Але МЗС виступає проти...


Відбулася російська агресія, внаслідок якої без жодного пострілу окуповано частину нашої території. Хтось має відповідати за те, що війська, які були дислоковані в українському Криму, не чинили опору? Думаю, що з часом буде встановлено відповідальність конкретних осіб за це.


Далі: триває війна з агресором на нашій території. Хтось назвав цю війну війною? Так і продовжується ця так звана АТО.


- Це призводить до юридичних проблем з використанням армії...


- ...саме через те, що війну не було названо війною. І, звичайно, це нарешті спонукало президента вдатися до вироблення закону про так звану реінтеграцію. Це умовна назва. В цьому законопроекті визначено окуповану територію, російську окупаційну владу, все це правильно. Але, крім того, він містить речі, на які ні «Батьківщина», ні деякі інші фракції не можуть піти. Відбувається прив'язка до так званих Мінських домовленостей. Це папірець, який не має жодної юридичної сили. Проте влада намагається таким чином зняти з себе відповідальність. Саме тому вона хоче нав'язати депутатам цей законопроект, щоб вони своїми голосами легалізувати Мінські домовленості. Тож ми з депутатом Іваном Крульком внесли поправки до другого читання. Будемо сподіватися, що наш закон пройде. Якщо ні, то фракція «Батьківщина» буде змушена голосувати проти.


В правовому аспекті врегулювання питань війни з Росією дуже недопрацьоване. Минуло майже чотири роки з початку війни, і лише тепер починають говорити про врегулювання в законний юридичний спосіб цієї ситуації. Це затягування неприпустиме.


- Інші країни ведуть оборонні спецоперації на чужих територіях: маємо приклад Ізраїлю, Туреччини, інших держав Європи. Чому ж Україна на власних теренах не може вести військові дії?


- Очевидно, що може. Але керівництво держави оголосило, що військове вирішення проблеми неприпустиме, відповідно військовим не дають команди. Роблять це наче для того, щоб не провокувати подальшу агресію з боку Росії. Ми вже таке чули, коли треба було давати відсіч «зеленим чоловічкам» у Криму, але ніхто з Києва не давав команди робити це. У підсумку ми його втратили.


Наша відповідь - стримування агресора військовим шляхом. ЗСУ нині вже настільки сильні, що здатні на це.


А що міжнародна спільнота? Вона щось робить, окрім висловлення солідарності з Україною? Досі ведуть дискусії, чи надавати Україні оборонну зброю, чи ні...


Нам вона потрібна. Крапка. Оборонна зброя - поняття дуже об'ємне і широке. Це не тільки протитанкові ракети «Джавелін», а й багато інших видів. Досі нам такого озброєння не надавали. Рішення ухвалюють у Вашингтоні, і жодна країна - член НАТО не наважиться перейти цю межу.


- Коли це рішення можуть ухвалити?


- Це могли зробити ще за попередньої адміністрації президента Обами, але він категорично відмовлявся виконати рішення Конгресу в частині виділення Україні оборонної зброї. У США змінився президент. І сьогодні знову в Конгресі лунають заклики надати нашій країні оборонну зброю - і знову рішення залежить від Білого дому, який повинен мати політичну волю.


- Чи є Україна розмінною монетою в якійсь великій світовій грі?


- Це не зовсім так. Скажу образно: у Кремлі виробляють божевільні сценарії, які включають агресію, підривні акції, провокування, інформаційні війни тощо. А весь світ, включно з Вашингтоном, Берліном та Парижем, є лише гравцями, виконавцями своїх ролей у цьому сценарії Кремля. Ця ситуація тривала до літа минулого року, коли під час Варшавського саміту НАТО було ухвалено рішучі, правильні, на мою думку, кроки зі стримування агресора. В результаті цих рішень розгорнуто військові підрозділи країн - членів НАТО в балтійських державах, Польщі, Румунії. І це те, що треба було зробити відразу, а не чекати, коли Росія оговтається.


Крім того, згадаймо Будапештський меморандум. У ньому були зобов'язання з боку США, Великобританії, Росії захищати суверенітет та державні кордони України в обмін на її відмову від ядерної зброї. Пізніше до нього приєдналися Франція та Китай. Росію відкладемо вбік, а от США та Великобританія виконали свої зобов'язання, які брали, перед Україною? Ні, не виконали. Проблема полягає в тому, що в такий спосіб дискредитують міжнародні зобов'язання і норми поведінки в міжнародній спільноті.


Дехто цинічно заявляє, що «ми вам не давали юридично зобов'язувальних гарантій». Англійською мовою ці гарантії звучать як запевнення - assurance. Хоча українською, російською та французькою мовами - саме як гарантії. Тобто тут різні тлумачення. Як людина, яка брала участь у виробленні цього документа, я дуже добро пам'ятаю цю дискусію. Саме Сполучені Штати наполягли на терміні assurance - запевнення. Тоді як ми вимагали написати «гарантії». І врешті-решт так і залишилося в тексті українському, російському та французькому - «гарантії».


- Ви були головою міжпарламентської групи дружби «Україна-Польща» у Верховній Раді України. Нині спостерігаємо чергові антиукраїнські загострення в наших сусідів, але ж порозуміння між нашими народами життєво важливе як для українців, так і для поляків.


- Здоровий глузд повинен підштовхувати владу як України, так і Польщі до об'єднання, до кооперації. На жаль, нинішня польська верхівка взяла курс на ескалацію відносин і проводить шовіністичну політику щодо України. Це проявилося в ухваленні двох резолюцій Сейму і Сенату, відносно чого я висловив свою позицію. І єдиний аргумент, який у мене залишився, - подати у відставку з посади голови міжпарламентської групи дружби «Україна-Польща», яка б мала забезпечувати українсько-польські контакти.


На жаль, я не знайшов порозуміння у свого тодішнього польського колеги. Три місяці я закликав його до того, щоб сісти і разом поміркувати, як бути в цій ситуації, але попри не лише дипломатичну практику та етикет, а й людські стосунки, він відмовчувався і не відповідав на будь-які мої ініціативи і пропозиції. Коли ці антиукраїнські рішення було ухвалено, то єдиним способом висловити протест з мого боку було подати у відставку. І про те, що я зробив, не шкодую. Зрештою, маю велику історію власного внеску в українсько-польське порозуміння та сподіваюся, що обидві держави повернуться до цього періоду. Попередня польська влада більше цінувала ставлення українців до Польщі.


- Більшість аналітиків говорять, що це інспірувала російська агентура у Варшаві, а також недалекоглядність та амбіційність нинішньої польської влади...


- Якщо поставити запитання, кому це вигідно, то, однозначно, ні полякам, ні українцям, а лише Росії. Рука Москви там діє через маріонеток. Сподіваюся, що цей період польської історії мине, і до влади в Польщі прийдуть відповідальні політичні сили.


- Чи може партнерство з Туреччиною бути нам цікавішим?


- Об'єктивно Туреччина є регіональним лідером, це потужна чорноморська країна. Ми маємо інтерес у розвитку стосунків з Туреччиною, питання полягає в тому, що не завжди і не в усьому взаємини залежать від однієї сторони. Зазвичай вони залежать від обох сторін. Нині Туреччина проводить політику, яка викликає серйозні заперечення з боку її традиційних партнерів. Туреччина - член НАТО, і, звісно, її нинішня політика викликає багато запитань. Але Україна попри все це повинна підтримувати конструктивні відносини з цією державою.


Маємо надзвичайно великий потенціал двох країн. Той факт, що окупаційна російська влада передала засуджених у Криму двох лідерів кримських татар Туреччині, яка повернула їх Україні, свідчить про те, що потенціал Туреччини як країни, яка може допомагати нам, не вичерпано. І ми повинні разом працювати заради майбутнього.


- Нашу державу за кордоном сприймають значною мірою за активною роботою посольств, але в багатьох країнах роками немає послів. Чому так? Чи ваш комітет розглядає перед призначенням кандидатури послів?


- Комітет у закордонних справах, особливо парламенту цього скликання, домагається від президента й виконавчої влади згоди на те, щоб комітет повернув собі право парламентського контролю за діяльністю дипломатичної служби, навіть не шляхом згоди на призначення, а звичайного заслуховування кандидатів на посади глав дипломатичних представництв України за кордоном. Я як керівник робочої групи працював над останньою редакцією Закону України «Про дипломатичну службу», ми завершили роботу над цим документом. Але Адміністрація президента висловила бажання, щоб цей законопроект вніс президент. Розумію їхнє прагнення в рік століття української дипломатичної служби представити себе як палких прихильників розвитку дипслужби, але мені стало відомо, що в АПУ мають намір внести від імені президента законопроект, який ми напрацювали, без статті про роль комітету в питанні заслуховування майбутніх послів. За цим я бачу небажання особисто глави держави досягати балансу гілок влади і розподілу повноважень.


Погляньте на практику Сполучених Штатів: сенатський комітет не лише заслуховує, а й ухвалює рішення про призначення. А в нас президент відмовляє нам у праві навіть заслухати кандидата. Вважаю, що це неправильно. Сподіваюся, що парламент не дозволить такої наруги над своїми повноваженнями.


- Чому зволікають з призначенням послів?


- Як двічі міністр закордонних справ за двох президентів і в п'яти урядах, зі своєї практики можу сказати, що дуже часто затягують з вини тих, хто ухвалює рішення. А хто в нас ухвалює рішення?


- Глава держави.


- Тому й відбуваються ці затягування. Міністру закордонних справ не вистачає сміливості чи мужності наполягати на якомога швидшому вирішенні цих питань.


- Деякі наші західні сусіди здійняли ґвалт через новий закон про освіту, говорять про мовні проблеми нацменшин. Ці закиди є штучними?


- Питання абсолютно політизоване, українську сторону звинувачують безпідставно. Я уважно переглянув усі наявні двосторонні угоди між Україною та Польщею, Угорщиною, Румунією щодо захисту прав національних меншин. В усіх документах йдеться про зобов'язання обох сторін. Якщо проаналізувати реальну ситуацію, то в Польщі немає жодної школи з українською мовою викладання. В Угорщині теж немає жодної такої школи. В Румунії є ліцей, в якому навчання частково ведуть українською мовою. Все. В той час як у нас є десятки, сотні шкіл з румунською, молдовською, угорською мовами викладання.


Ми дійшли до того, що за 26 років незалежності виростають цілі покоління громадян України, які не володіють державною мовою. Угорці, наприклад. Чи це нормально? Однозначно ні. Держава винна в тому, що прогледіла цю проблему, і повинна виправляти ситуацію.


У зв'язку з цим хочу вказати, що ми маємо демонструвати жорсткість щодо тих, хто вимагає неможливого від нашої держави. Українська дипломатія повинна перш за все стояти на захисті інтересів України. Тому що, крім нас, ніхто не захищатиме наші інтереси. Ба більше, і в людському спілкуванні, і в міжнародних відносинах поважають сильного. Якщо ти слабкий, тебе топтатимуть. Що й відбувається з боку двох держав Євросоюзу, до яких Брюссель має серйозні претензії через відкат від демократії, - Польщі й Угорщини. Ми готові обговорювати, як реалізовувати цей закон, але почекаймо висновків Венеціанської комісії. Це єдиний авторитетний європейський орган, який здатен давати оцінки і рекомендації. Коли матимемо їх, то ми, українські депутати, їх розглянемо, а не угорці чи румуни. І визначимо, чи вносити зміни в закон, чи ні.


Тому безпідставним є цей вереск з боку деяких наших сусідів про нібито порушення прав. Нехай вони забезпечать українцям ті самі права, які є в національних меншин в Україні, а тоді говоритимемо з ними.


- Ви є керівником депутатського об'єднання «Україна в НАТО». Нині більшість українців хоче в НАТО, в ЄС. Як швидко можна пройти цей шлях?


- Якби ви мене запитали про це, скажімо, до 2010 року (коли до влади прийшов антиукраїнський режим) я б однозначно сказав: так, буде членство і в ЄС, і в НАТО. Причому, враховуючи практику і шлях наших сусідів, то спочатку членство в НАТО, а потім в ЄС, бо Євросоюз - це значно складніша система критеріїв. Я вважав і вважаю, що курс України на членство в Альянсі і в ЄС є безальтернативним. Коли і як це станеться - інше питання. На мою думку, поки ми не виконаємо критеріїв, залишатимемося мрійниками. Ми повинні робити все, щоб навести лад у своїй економіці, ствердити правову державу, щоб боротьба з корупцією була ефективною. І лише тоді можемо сподіватися на членство в Європейському Союзі.


За цим мають іти економічні реформи, а не ці так звані реформи, які недавно продавили, - медична, пенсійна.


Щодо НАТО, то тут питання ускладнилося з російською агресією. Враховуючи фактор розгубленості НАТО на початках і те, що НАТО ледь-ледь оговталося від такої нахабної поведінки Росії, я думаю, що нині ми повинні ставити на порядок денний сумісність між Збройними силами України та НАТО, тим самим готуючи нашу державу до вступу в Північноатлантичний альянс. Нині вимагати рішення про вступ передчасно. Альянс не буде готовий надати Україні право, як усім своїм членам, користуватися статтею 5 Вашингтонського договору, яка говорить, що напад на одну державу є нападом на всіх. Тобто ніхто в НАТО не мріє про те, щоб воювати з росіянами за Україну. В практичній площині питання постане лише після деокупації Донбасу та Криму.


Андрій БОЛКУН, Leopolis.news


(Матеріал друкується зі скороченнями)


...



Обсудить на форуме

Добавить комментарий
Личный кабинет
Наши партнеры
Популярные статьи