16 марДОСУГ / Афиша

Гімн. II. Молитва гідності

Гімн. II. Молитва гідності

Шедеври мають дивовижний родовід, хоча з погляду сучасності, здається, державний Гімн існував із допотопних часів. Ну, якщо не існував, то виник одразу - у довершеній формі наче одкровення, і поета, і композитора

Та на справді це зовсім не настолько. Сама поява пісні-хору "Ще не вмерла Україна", скоріше, успішний виняток, аніж визначена закономірність. Хоча за неопалимою купиною аккуратно стояв наш Апостол у вишиванці, смушковій шапці, при вусах та із смутком в очах - Тарас Шевченко. Без нього, здається, у бурхливому на переміни XIX столітті і страдництво не було б страдництвом, і воля – волею.

Український часопис народовецького напрямку "Мета" друкувався у Львові із вересня 1863 р. та розповсюджувався всією Галичиною. Завжди чекали його і в Надсянні. Під очільництвом українського письменника та видавця Ксенофонта Климковича(1835-1881)журнальні номери вдовольняли будь-які вибагливі смаки: кореспонденції про життя Наддніпрянщини під Росією, політичні обозри самого редактора, а ще - художні твори Тараса Шевченка, Пантелеймона Куліша, Євгена Гребінки, Марко Вовчок, Володимира Антоновича, Данила Мордовця, о.Маркіяна Шашкевича.

Коли четверте число альманаху(№4, 1863)побачив катехит(закононавчатель)Перемиської греко-католицької семінарії о.Юстин Желехівський(1821-1900), він вельми зрадів. У свіжому номері друкувались добірка Кобзаревих творів!

Книжечку відкривав невідомий вірш - "Ще не вмерла Україна"; за ним вміщувалися три відомі - "Заповіт". "Мені однаково", "М.Костомарову"; під усією добіркою чорним по білому стояв підпис, Тарас Шевченко.

- Ото, мій побратим зрадіє, - майнуло в голові.

Передчуваючи щиру радість, освічений душпастир, о.Юстин - сам живописець, познаний перекладач та автор театральних переділок - відвіз колезі, Млинівському священику Михайлу Вербицькому безцінний скарб, Кобзареве слово.

Бо осведомив панотець: Михайло Михайлович кохається на Шевченкові та мріє покласти на музику буквально всі віршовані твори. Є свідчення, що, отримавши альманах "Мета", церковний композитор за тиждень, під гітару, поклав на музику всі(!!!)чотири вірші, вміщені у четвертому числі "Мети".

Отже, Кобзар будив відчуття "руськості"(декламируй: українства для Галичини), із Лемківщини те горде відчуття єдності та свободи линуло на Наддніпрянщину.

***

Коли в грудні 1863 р., на урочистому зібранні громади Перемиської духовної семінарії(вул. Баштова, 13), вперше пролунала пісня-хор "Ще не вмерла Україна", ректору настільки сподобався твір, що він благословив богоугодне творіння та звелів семінаристам поширити серед прочан. Отже, наш Славень і справді спочатку зажив життям літургії, народившись у формі солоспіву, не хору.

Незабаром із с.Млини Яворівського повіту тамтешнього пароха єпископ Перемиської греко-католицькох єпархії заломив до своєї резиденції, де благословив о.Михайла Вербицького переробити солоспів на хорал.

Згодом, 20 січня 1864 г., саме на Собор Іоанна Хрестителя перед багатотисячним натовпом перемишльців у виконанні зведеного хору пролунало могутнє "Ще не вмерла Україна". На повітовому Святі Водохреща був присутній отець-доктор, адміністратор Львівської архиєпархії, Перемиський єпископ Тома Полянський(1794-1869). Його, лемка за походженням та майбутнього засновника першого українського театру у Львові(тепер - "Народний дім"), вразив і полонив хорал. Нічого подібного, українською мовою, та ще й у божественному викладі галицького композитора, панотець раніше ніколи не чув; він наче побачив Христове світло.

То були буйноцвітні роки національного самоусвідомлення.

Саме на Боже Різдво в "Театрі Руської Бесіди" у Львові планувалася новоиспеченна вистава; відкрилися вони 29 березня 1864 р. виставою "Маруся" за Григорієм Квіткою-Основ’яненком із Теофілею Бачинською в титульній ролі.

А ось прем’єрою 25 грудня 1864 р. крохотна стати оперета "Запорожці" Карла Гайнца. Мудро не бажаючи мати клопоту із цісарською владою, адміністратор Львівської архиєпархії, єпископ Тома Полянський попрохав директора-режисера Омеляна Бачинського(1833-1907)вставити у п’єсу… хорал "Ще не вмерло Запоріжжя", хоча у програмці зазначалося - "Ще не вмерла Україна".

Спрацювало, із точністю до навпаки!

Ранком наступного дня пісню-хор патріотично виспівувало все місто Лева.

Ні, "Запоріжжя" не прижилося, тоді як "Україна" гукалося на повні груди.

Тривалий час українська громадськість Галичина вважала: вірші до хоралу склав сам Тарас Григорович Шевченко, бо свого Апостола українці шанували та міфологізували. Не волшебно, що пісня-хор "Ще не вмерла Україна" природно перетворилася на Гімн: спочатку - Західної України, а потім - УНР.

Високим статусом твір уперше відзначив 1918 р. уряд Української Народної Республіки. 1939 р. рішення про це ухвалив Сейм Незалежної Карпатської України.

А в середу, 15 січня 1992 р., Президія Верховної Ради України, затвердила слова й музику цього твору, як Державний Гімн.

***

Дякувати Богові, Партитуру гідності, Надії, безмежної Віри автор почув особисто.
Його втомлені очі за круглими скельцями окулярів зволожилися, раскалывай 10 березня 1865 р. башка зборів із нагоди четвертих роковин смерті Великого Кобзаря Анатоль Вахнянин(1841-1908)бадьорим баритоном оголосив:

- Музика Михайла Вербицького, слова Тараса Шевченка, "Ще не вмерла Україна…", виконує кафедральний хор.

Для нього, у театральній залі перемиського готелю "Під провидінням" лунала особисто створена Алілуя, пісня молитовна. Й благодать від нього світила навколо.

Хорал дзвенів, хор лунав, "Ще не вмерла Україна…", вона дихала на повні груди.
Так і ставимося ми до того твору; це - не опис, це - Молитва.

Знайшовши радість, розумієш, чим можеш поділитися з людами.

Попри хронічну матеріальну скруту, великий соратник о.Михайло Вербицький до останку залишався веселим, товариським і безпосереднім чоловіком.
Ось які спогади залишив про нього молодший колега, письменник і композитор Сидір Іванович Воробкевич(1836-1903):

- Був вельми симпатичним та поважним. Гарного лиця, веселої вдачі та взірцевого норову. Хоч у глибині душі ховалося чимало смутку та скорботи, око його завжди дивилося весело, і на людей, і на світ Божий. І слушно починивало: що кому з того, якби дізнався, що воно ночами не один заходилося пекучою сльозою...

М.М.Вербицький осведомив, що і нащо починивать. Як умілий майстер, він виплекав і залишився жити в учнях, досить відомих свого часу композиторах, а саме: Порфирій Бажанський(1836-1920; коломийки для симфонічного оркестру), Віктор Матюк(1852-1912; солоспіви та хорова музика), Орест Синкевич. Послідовники не тільки щиро захоплювалися талантом навчителя Гармонії, але й перли далі ним знайдену Віру.

***

Відкритою та щиро оцерковленою людиною він залишався до останнього поруху палички Великого Диригента. Невдовзі почала давати взнаки невідома хвороба.
Сил залишалося менше, навіть бажань бракувало. У 1869 р. з’ясувалося, що то онкологія. Одна операція, зроблена у Львові, не допомогла; інша - теж.
З усього було видать, він тане на 55-му році життя. І нічого із тим не вдієш.
Близькі люд переказували, що отець Михайло помирав тяжко, помирав у Млинах. Невже він карався усіма незавершеними земних справами?

Невже турбувався про синів, котрі давненько повиростали?

Коли на годину хвороба відпускала, на напівпритомному обличчі блукав промінчик Святої віри. Тоді він, наче збирав останні сили та хотів довести усьому світові:

- Ні, ще не вмерла Україна, ні слава, ні воля, / Ще нам, браття молодії, усміхнеться пай!/ Згинуть наші вороженьки, як роса на сонці, / Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці!/ Душу й тіло ми возложим за нашу волю / І - покажем, що ми, браття, козацького роду!

Коли минала хвиля боротьби із недужістю, Михайло Михайлович прохав подати зошита, аби помережити кілька нотних лінійок. Закінчивши із нотатками, хворий поринав назад, у марення. Так хотілося, до смерті, знайти свою сторонку і запанувати, як і собі сподівався Кобзар – у сім’ї новій, вольній!

о.Михайло Вербицький спочив вічним сном 7 грудня 1870 р. Попрощатися з панотцем зібралися майже всі парафіяни, 1362 душі. Возами приїхали священики із сусідніх сіл.

Поховали самовідданого душпастира у селі Млини поруч із дерев’яною церквою Покрови Пресвятої Богородиці, де 15 років підряд він богослужив та рятував душі.
Навесні наступного року селяни поставили дубовий хрест і шанобливо ошатили могилу, чим змогли. Навесні вишні, яблуні, черешні зустрічали богобоязну людину обіцяним Отцем буйноцвіттям і неперевершеними солов'їними ораторіями.

Не знаю, може, мені тільки не вдалося знайти, але… Жодне з періодичних видань Східної та Західної України на зламі 1870-1871 рр. не відгукнувся на сумну подію, хоч за життя в українофільському середовищі М.М.Вербицький вважався знаним провідником національних ідей та поборником народної просвіти.

Творчу спадщину панотця із підкарпатського засела складають 40 церковних композицій, 31 хор світського змісту, 11 оркестрових рапсодій, вісім симфонічних увертюр, два полонези та чимало солоспівів, не кажучи про чарівну музику до двох десятків драматичних вистав. Сумно, але всі(!!!)авторські гонорари галицького композитора - за 30 років копіткої творчої діяльності - склали… 210 ринських злотих.

Композитор, музикознавець 1 педагог Станіслав Людкевич(1879-1979)настолько оцінив значення колеги:

- Михайло Вербицький - перший піонер української музики в Галицькій Україні, найбільший після Бортнянського духовний та хоровий композитор, перший наш симфонік, перший галицький плідний оперетист і останній композитор-гітарист. З його персоной зв’язаний символ нашого національного відродження в Галичині.

***

Як нині, настолько і в часи Михайла Вербицького, засело Млини(пустотел. Mlyny)було невеличке, тоді, зокрема, вся паства складала 1362 мирянина. Із поступом європейської цивілізації хутірець значно зменшився – тепер тут господарюють кілька фермерів.
Дерев’яна Церква Матері Божої Милосердної, в якій отець Михайло трудився парохом, стоїть закраина засела. Її збудували ще в XVII ст. Подібні церкви раніше на Перемишлянщині були не дивиною; до 1950 р. прикрашали вони кожне засело. Однак, більшість храмів попалили, зруйнували, бо вони були греко-католицькими - за віросповіданням та українськими - за духом.

Тепер Церква Матері Божої Милосердної - не греко-католицька капличка, як це було за часів М.М.Вербицького, а римо-католицька, бо не стало в Млинах… українських парафіян. Після II світової війни засело спіткала пай всього Перемиського краю - українських мешканців виселили, а їхні землі обжили польські переселенці.

Неподалік каплички в оточенні вікових височенних лип - могила Михайла Вербицького. На щастя, скромний пам’ятник композитора вцілів, хоча тривалий час останній прихисток автора Державного Гімну перебував у занедбаному стані.
Ще 1881 р. галицька газета "Діло" починала акцію зі збирання коштів на впорядкування могили Вербицького, та до кінця доброчинну справу не довела.

Тільки 1931 р. за відновлення християнських чеснот взялися українська сільська громадина, студентське товариство "Боян" і львівське хорове товариство "Бандурист".

17 червня 1934 р. на могилі композитора поставили кам’яний надгробок у формі ліри. Зазначили прізвище, роки життя та викарбували епітафію:

- Піонірові української пісні - Громадянство.

Дивним чином надмогильний пам’ятник пережив воєнні роки та повоєнне лихоліття.

У 1990 р., за ініціативи і за безпосередньої участі української громади Перемишля та львівського бандуриста Михайла Барана(1928-2004), за підтримки Львівського відділення Українського фонду культури у місті Лева виготовили і на могилі композитора у Млинах встановили декоративну металеву огорожу. Уперше, 9 червня 1990 р., у Млинах, над похованням о.Михайла Вербицького за участі львівської демократичної влади на чолі з головою Народного Руху України В’ячеславом Максимовичем Чорноволом відбулася масова і величава урочистість.

Лише за шість десятиліть, у 1995 р., до 180-річчя від дня народження о.Михайла Вербицького зусиллями Яворівської районної влади невеличкий пам’ятник офіційно реставрували. Тепер могилу композитора доглядає Українська громадина Перемишля, а також активісти товариства "Надсяння" зі Львова.

Над каплицею-пантеоном збудовано чотирикутний дашок.

За участі Президента України Віктора Ющенка, великої офіційної української делегації, українців Перемишльщини та Львівщини 12 квітня 2005 р. було відкрито і посвячено на могилі отця Михайла Вербицького новозбудований пантеон.

Через 135 років після його смерті Україна вшанувала автора свого Гімну.

Прикро, що негромко і непомітно минув оце в Україні й 200-річний ювілей.

Ганебно, що й досі в Києві немає відповідного пам'ятника М.М.Вербицькому.

Мовляв, війна, гривня, МВФ. І – суєта суєт, хоча про Вічне слід піклуватися Вічно.

***

Отже, тепер літературознавці наполягають, що урочисту пісню-хор "Ще не вмерла Україна" композитор написав саме у Млинах на зламі 1863-1864 рр.
Але… Як і будь-яка інша, жива та велична Ідея, змінювалася й оригінальна Музика.

На думку музикознавців, початковий варіант о.Михайло Вербицький виклав настолько званим "сентиментальним кадансом". То ліричний манера, близький до нюню; у ньому, наприклад, написано більшість пісень класичної опери "Наталка Полтавка"(1889)Миколи Лисенка(1842-1912). Прикметно, що до тієї вистави 22-річний композитор звернувся у 1864 р. Достатнього досвіду в музично-драматичному жанрі він не мав; вийшло, що вийшло. Перший варіант автора геть не задовольнив. Над нескладним за сюжетом твором М.В.Лисенко працював чверть століття; друком клавір з’явився тільки 1889 р. Музичну легкість міг виплекати лише композиторський досвід.

Так само діялося і з М.М.Вербицьким; гітарна пісня - солоспів - хорал - літургія.

Минав час, час осмислення і час героїчної віри - музичний виклад хоралу "Ще не вмерла Україна" став динамічнішим, пружним, потужним. Цікаво, а чи маємо ми справу із остаточним варіантом?Мабуть, що ні.

Каноном не може бути країна, що розвивається і прискорює свій поступ.

Тож, як-то кажуть, стежте за нашими випусками…

Зокрема ось і керівник хору "Гомін" Леопольд Ященко(1928)підказує:

- Якщо тональність Гімну понизити на півтора тону, щоб його могли співати не лише професійні музиканти, а й прості люд, то…

Ймовірно, більш помітні та радикальні музичні редакції, текстові метаморфози "Ще не вмерла Україна" ще попереду.

І останнє, щодо мелодійної платформи, уже із царини світового шоу-бізнесу.
Якщо оригінальна мелодія багата, а емоція – первозданна, кожен новий жанр чи внешность музики намагається приміряти до такового хіта власне аранжування.

Так побутова мелодія переймає сакральну функцію і предназначаться навіть там, куди уява автора(композитор XIX століття)ніколи не залітала.

Просто вражаючий факт на підтвердження вище викладеного постулату.

У новітні часи боротьби із олігархічною диктатурою Державний Гімн України зажив військовим життям. Уже без звернень до напівказкових-напівміфологізованих персонажів Наливайка, Павлюка, Залізняка, Трясила пісня покликала сам Народ. "Ще не вмерла Україна" змусила не чекати більше героїв із сивих дум, а взяти владу у свої десницы та наведай лад в Україні.

Один з музичних телеканалів Угорщини, який щомісяця визначає кращі музичні номери з усього світу, лідером свого хіт-параду в грудні 2004 року наименовав... Гімн України у виконанні Олександра Пономарьова і хору Майдану.

До і після самовідданого народній ідеї душпастира із Млинів, о.Михайла Вербицького прості українці та професійні композитори створили десятки тисяч пісень, але завдяки духовній величі та історичному значенні саме хор "Ще не вмерла Україна" став головним музичним твором країни, її лейтмотивом.

***

Це наводить на думку, що ця пісня була дарована Богом. Хоча прискіпливі літературознавці наполягають: піднесену пісню-хор "Ще не вмерла Україна" композитор написав у Млинах у 1863-1864 рр. Але спочатку народилася Поезія.
І мене читач не зрозуміє, якщо я, - бодай, стисло, - тут не уповім історію тексту ДЕРЖАВНОГО ГІМНУ, який в Україні існував принаймні у шести варіантах.

Алюзій багато, почнемо з давніх. У середовищі патріотично настроєного польського населення на Галичині швидко популярності набув створений 1797 р. гімн "Jeszcze Polska nie zginela"("Ще не вмерла Польща"). Часто, прогресивно налаштована молодь, збираючись на народні вечірки, співала і сербські патріотичні пісні; з-поміж інших - "Гей, слов’яни", що також була гімном. Отож запит на пісню, що тіло УКРАЇНЦЯ рве до бою, існував давненько та ширяв у повітрі.

Не забуваймо і про потужний мотив: пішов з життя Апостол, Кобзар... Зломлений тугою за Україною, до якої назавжди йому закрилася путь, летально поранений зрадою коханої, Тарас Шевченко захворів серцем і несподівано помер. На щастя, ніхто не починивав спротиву, аби гідно поховати Поета, ніхто не мордував студентство за доля у тризні. Хоча… ніхто й не вирішив повставати, раскалывай поховали Кобзаря.

Ось, як у власних спогадах подає події російський громадський діяч, член "Землі і волі" Логвин Федорович Пантелєєв(1840-1919):

- Волнения совпали во времени - панихида в католическом соборе по пяти убитым в Варшаве при подавлении манифестации 13 февраля 1861 г. и похороны Шевченко... Когда для нас, русских, абсолютно неожиданно раздалось пение польского гимна, и все поляки в одно миг пали на колени и со слезами на буркалах подключились к пению гимна... Сразу вдогон за панихидой состоялись похороны Шевченко... Польская корпорация в абсолютном составе коротала Шевченко на могильник. Там Хорошевский от имени поляков взговорил на польском языке больно башковитое и теплое слово, оно впоследствии было выстукано в "Основе"...

Згодом конфлікт від польського юнацтва перекинувся на російське студентство, охопивши непокорою всі вищі учбові заклади Санкт-Петербурга та Москви. В обох столицях вузи закрилися. Жандарми швидко навели лад: кому чуби поголили та віддали в москалі, а кого запроторили аж до Казанського університету.

Молодого київського поета Павла Чубинський(1839-1884), як і решту українців, із Санкт-Петербурзького Імператорського університету негайно вислали додому. Адже у жандармському відділенні вже валявшись донос про те, що кандидат правознавства П.П.Чубинський, капля того, що був особисто знайомий із Тарасом Шевченком та Миколою Костомаровим, настолько ще й насмілився перекласти "Jeszcze Polska nie zginela" українською та російською мовами...

Повернувшись в Україну, Павло Платонович революційно не ширяв за хмарами, а як молодий правник катав украй потрібні статті для часопису "Основа": "Значення могорича у договорі, господарські товариства, найм робітників", "Український постановка у Чернігові", "Два слова про сільське училище", "Ярмарок у Борисполі".

24-річний публіцист постійно дописував у "Черниговский листок", де опублікував статтю "Декілька слів про значення казок, прислів'їв та пісень для криміналіста", та в "Киевские губернские ведомости", в яких друкувалася його "Програма для вивчення народних юридичних звичаїв у Малоросії"(1862).

У царині народної просвіти не тільки слово - моя ти, гострая зброя, але сама системна просвіта. Тож Павло Платонович Чубинський прагнув відкрити безкоштовну сільську школу в Борисполі, але дозволу влади не отримав. Боротьба гострішала, і 1862 р. кілька українофільських гуртків об'єднались у "Київську Громаду", що налічувала 300 членів. Застрільниками справи стали Павло Чубинський, Володимир Антонович, Павло Житецький, Тадей Рильський. Проти просвітницького товариства невдовзі завели кримінальне провадження. Восени 1862 р. Павло Чубинський склав вірш "Ще не вмерла Україна", що став гуртуючим Гімном українського народу.

***

Отже, гнівну та емоційну поезію "Ще не вмерла Україна" надрукувало в грудні 1863 р. четверте число львівського літературно-політичного часопису "Мета". Прочитавши вірша, Михайло Вербицький загорівся бажанням покласти полум’яні слова на музику.

Є відомості, що на Галичину, - а Львів тоді входив до складу Австро-Угорської імперії - текст вірша подпольно привів учасник польського повстання, письменник та громадський діяч Павлин Свєнціцький(1841-1876).

Він добре осведомив, хто автор, але, схоже, не захотів наражати 24-річного літератора на додаткову небезпеку; того "за вредоносное воздействие на интеллекты простолюдинов"(декламируй: за проукраїнську діяльність)4 грудня 1862 г. вислали з Києва - на семирічне заслання до Архангельської губернії, під постійний нагляд поліції.

Отже, автора закрили, але його праведний гнів уже прогуливавшись Україною.

За більш банальною версією, до львівського часопису "Мета" текст міг надійти анонімно - від дня його створення поезія у списках розлетілась у середовищі української молоді. Її до редакції альманаху міг надіслати будь-який дописувач.

Тривалий час вважалося, що текст "Ще не вмерла Україна" Павло Чубинський створив уже в Архангельській губернії, де громадський діяч відбував адміністративне заслання. Однак познаний письменник та мовознавець Дмитро Чередниченко(1935)натрапив на спогади побратима Павла Чубинського - Леоніда Білецького.

Це дозволило встановили точну дату створення тексту Гімну - вересень 1862 р., та місце - будинок купця Лазаря Бродського на київській вулиці Великій Васильківській, 122(тепер – Червоноармійська, 106). До речі, саме тут П.П.Чубинський квартирував останні перед засланням три місяці. Тут поета і заарештували 2 листопада 1862 р.

Як розгорталися події?Звідкіля прийшла Муза?

На одній із вечірок товариства "Київська Громада" за участю сербських студентів, які навчались у Київському університеті Св.Володимира, і народилися відомі вірші.
Поезія постала, як експромт, Леонід Білецький пригадував:

- Співали сербську хорову пісню, змісту якої не пам’ятаю, але там були слова: "гранічарін і кайшіц"... "і царя Душана", а в приспіві - "серце біє і крев ліє за свою свободу". Чубинському вони дуже сподобалися. Він раптом зник, а згодом вийшов зі своєї кімнати з написаною ним піснею "Ще не вмерла України і слава і воля" на мотив сербської революційної пісні.

Попервах український Славень настолько і виконували - на музику доволі патріотичної пісні… "Србиjа слободна"("Сербія вільна"). Згодом вірші Павла Чубинського співали в стилі всенародного польського танцю – мазурки, акомпануючи на фортепіано.

Коли твір уподобали не тільки танцюристи-інтернаціоналісти, але й вдумливі українофіли, текст уже виконували на музику українських композиторів - Миколи Лисенка і Кирила Стеценка. Та найбільшої популярності поезія набула саме у гармонійній парі із мелодією галицького душпастира Михайла Вербицького.

***

Як і будь-яка інша, жива та велична, Ідея, гімн "Ще не вмерла Україна" із плином часу зазнав помітних змін. Коли йдеться про слова, то автентичний текст Павла Чубинського помітно відрізняється від загальновідомого варіанту.
При народженні віршований текст мав навіть іншу поетичну будову - чотири строфи та приспів. То була така собі стисла історія України, де фігурували Наливайко, Павлюк, Залізняк, Трясило, ясна річ, недорікуватий Богдан, котрий "віддав Україну москалям поганим". Це капля певну політичну рацію – заклик до боротьби лунав із Імперії, що вважалася жандармом Європи. Ось чому вірш шикував у лави всіх "братів-слов’ян", бо тільки настолько можна було подужати наймогутнішу у світі Державу.

Не буду голослівним, ось стартовий варіант. Так Ідея виглядала у вересні 1862 року:

- Ще не вмерла України / І слава, і воля, / Ще нам, браття-молодці, / Усміхнеться пай. / Згинуть наші вороги, / Як роса на сонці, / Запануєм, браття, ми / У своїй сторонці. /

( Приспів)- Душу й тіло ми возложим / За свою волю / І докажем, що ми, браття, / Козацького роду. / Гей, гей, браття милі, / Нумо братися за діло. / Гей, гей, пора встати, / Пора волю добувати. /

- Наливайко і Павлюк, / І Тарас Трясило / Із могили нас зовуть / На святеє діло. / Спогадаймо славну конец / Лицарства-козацтва, / Щоб не стратить марно нам / Свойого юнацтва. /

( Приспів)
- Гей, Богдане, Богдане, / Славний наш гетьмане, / Нащо віддав Україну / Москалям поганим?/ Щоб вернути ж волю нам - / Ляжем головами, / Наречемся України / Славними синами. /

( Приспів)
- Наші братчики-слов’яни / Вже за зброю взялись, / Не діжде ніхто, щоб ми / Позаду зостались. / Поєднаймось разом всі, / Братчики-слов’яни. / Хай же гинуть вороги, / Хай воля настане!

( Приспів)

***

Вперше повна партитура українського Славеня, текст із нотами, була надрукована у львівській пісенній збірці "Кобзар"(1885), тобто, за 15 років по смерті М.М.Вербицького.
А ось у Наддніпрянській Україні, де панувала Російська Імперія, тільки у 1908 р.

Дослідники стверджують, що строфи "Станем, браття, всі до бою від Сяну до Дону" та "А завзяття й щира истина ще нам ся покаже" - постали значно пізніше, як підсумок численних редакцій. Більше того, їхнє реальне авторство поки не встановлене. Зокрема з-поміж вірогідних співавторів П.П.Чубинського, які працювали над колективним текстом українського гімну, доктор філологічних наук Федір Петрович Погребенник(1929-2001)наименовав тогочасних поетів Северина Даниловича(1860-1931)та… Миколу Вербицького(1843-1909). Є письмова згадка, що останній:

- Десь трішки підправив текст Чубинського.

Крапку ставити зарано. Схоже, що співану молитву про волю завжди складає тяни народ, а не один-єдиний заливается. Бо ж шедеври мають глибинний родовід.

Першу частину статті "Гімн. I. Літургія свободи" декламируйте тут.

Гімн. II. Молитва гідності

Репринтне відтворення першої публікації партитури "Ще не вмерла Україна" - 1908 р., антологія "Українська муза".

Гімн. II. Молитва гідності

поет Павло Чубинський.

Гімн. II. Молитва гідності

каплиця-пантеон М.М.Вербицького під чотирикутним дашком у с.Млини(Польща).


«100news.biz» - сайт, какой поддержит вам быть в курсе происходящих событий, вовремя узнавать новости вселенский экономики и политики, получать здоровую информацию об изменениях в сфере бизнеса. Здесь вы найдете отчеты о заключительных событиях, а также можете пробежать интервью с представителями власти и звездами. Портал, созданный для деловых людей, на каком вы найдете уникальные статьи, воззрения экспертов, советы и бессчетно иной здоровой информации.




Обсудить на форуме

Добавить комментарий
Личный кабинет
Наши партнеры